Ось уже 71 рік споживачі речовин по всьому світу приходять на збори, сідають у коло і починають традиційне привітання: «Привіт, мене звуть Х, і я наркоман/залежний». Їхні основні ключові позиції: добровільне бажання кинути прийом ПАР, взаємодопомога та анонімність.
Учасники спільноти дотримуються 12 кроків – назви для низки програм, покликаних допомогти людям впоратися з адикціями (будь-якого роду) і скоригувати дисфункціональну поведінку. Кроки являють собою керівні принципи, засновані на понятті духовного зростання.
Важливою особливістю спільнот є «12 традицій» (загальні правила для всіх). Наприклад: збори безкоштовні та відкриті для всіх, засновані на самоврядуванні та незалежні від будь-яких організацій.
Не можна не згадати про піонера цього напряму – Анонімних Алкоголіків (АА). Він виник 1935 року в США, коли біржовий маклер Б. Вілсон і хірург Б. Сміт, які страждають на алкоголізм, дійшли висновку, що їхня пристрасть є хворобою, і об’єднали зусилля для створення основних концепцій АА.
Згодом на їхні праці та перші збори АА, учасники яких розповідали про успішне позбавлення від алкоголізму, звернули увагу наркоспоживачі. Так, лікар зі США на ім’я Том із 12-річним стажем вживання морфіну і спиртного в 1939 році почав лікуватися за програмою алкоголіків і незабаром став ідейним натхненником Анонімних Наркоманів (АН).
Але формування АН гладким не назвеш: офіційне визнання спільноти затягнулося на роки, а члени АА завзято не визнавали нових учасників, дозволяючи приходити «хоч злодієві/аферисту, але не наркоману». Багато хто вважав, що так споживачі шукають місце для обміну ПАР, а самі члени АН постійно побоювалися поліцейських і агентів у своїх лавах.
Проте в 1953 році Джеймсу Кіннону, який пристрастився до кодеїну й алкоголю, вдалося організувати структуру АН і домогтися широкого визнання у США. Примітно, що до кінця життя він дотримувався анонімності і використовував псевдонім «Jimmy K».
Ну а на сьогодні Анонімні Наркомани проводять понад 72 тисячі зборів щотижня більш ніж у 140 країнах. Завдяки АН залежність стали вважати (с) хворобою, а організація проклала стежку послідовникам: анонімні гравці, ті, хто переїдає, невротики тощо.
Чи допомагає це? Питання суперечливе. Як і у випадку з метадоновою терапією, багато що залежить від самих учасників. Програми АА – найбільш вивчені, і огляд Cochrane у 2020-му показав їхню деяку ефективність. Але автори вказують, що для наркоспоживачів ситуація складніша: їм потрібна інтенсивніша терапія.
Програму критикують за зайвий акцент на духовності та релігійності, сильну категоричність (утримання від усього замість поміркованості), а також за непрофесіоналізм учасників (ефективність відрізняється від групи до групи) і негласне неприйняття медикаментозної терапії.
В Україні програма 12 кроків є майже в кожному великому пристойному рехабі, існують групи у багатьох містах, у Києві, наприклад майже в кожному районі є збори АН.
Крім того, психіатри звертаютьувагу на низькі показники успіху терапії – близько 5%, і на помилку того, хто вижив (позитивні історії одужання). Раніше програму називали «культом, що покладається на Бога як механізм дії».
Одна з основних ез у науці – «12-крокові програми не кращі та не гірші за інші схожі методики», що лише підкреслює важливість індивідуального та комплексного підходу до лікування залежності, не обмеженого одним напрямом.
.gif)
