Українські козаки: що та як вони курили?

Деякі запорізькі травокури, посилаючись на працівників козацького музею на острові Хортиця, стверджують, що в багатьох козацьких трубках, що зберігаються в музеї, дослідники знайшли залишки конопель.

Хоча сучасні історики офіційно не підтверджують таку ймовірність, або намагаються всіляко оминати цю тему – є очевидні речі і сама логіка не виключає можливості “пихнути” серед старих-добрих звичок козаків. Невже, перейнявши звичку диміти тютюн у турків, відомих любителів гашишу, козаки задовольнялися лише курінням полині та звіробою, коли хотилось розслабитись, при цьому активно культивуючи коноплі? ????

Кримський слід

На початку XVII століття куріння тютюну набуло широкого поширення в козацькому середовищі. Козаки запозичували традицію тютюнопаління не так з Туреччини, як із Криму. З одного боку, століттями кримські татари, які перебували у васальній залежності від Османської імперії, регулярно нападали на осіле населення материкової України.

Однак козаки та напівкочове населення Кримського ханства не лише ворогували, а й співпрацювали, укладаючи військові союзи проти спільних ворогів – головним чином Москви. Подібні походи повторювалися у 1531 та 1535 роках, а у 1585 році було укладено першу козацько-татарську угоду, коли гетьман реєстрових козаків з Ян Оришевський уклав союз із правителем Кримського ханства Ісламом ІІ Гераєм. За 300 років козацької історії періодів співробітництва та мирних відносин було більше, ніж періодів війни.

Богдан Хмельницький після Цецорської битви, що відбулася в 1595 році, тривалий час перебував у полоні, завдяки чому вільно розмовляв татарською та турецькою мовами і добре знав звичаї та культуру турків, кримських татар та ногайців. Відносини Хмельницького та кримського хана сучасники характеризували як «братські».

Тютюн майже відразу став важливим продуктом у внутрішній і зовнішній торгівлі Криму. До XVII століття споживання тютюну в Кримському ханстві було звичайним явищем і набуло широких масштабів.

Османський мандрівник Евлія Челебі, який побував у Криму в XVII ст., у своїй «Книзі подорожей» зазначив: «Усі татари охоче упиваються тютюном. Вони не випускають з нього дим, а тільки вдихають його, потім же стають, як п’яні, примовляючи при цьому: «Ми напилися!»»

Саме з татарської та турецької мов козаки запозичували терміни, що стосуються куріння: тютюн – t?t?n (табак), l?le – тютюнова трубка (люлька), «чубук».

На час правління хана Крима Герая I (1758–1764 рр.) припадає згадка посади тютюнджю, цей посадовець підносив правителю тютюн. У ханському дворі також існувала посада чубукчу, тобто відповідального за постачання чубуків.

Кава і трава бідних

Від османів кримські татари перейняли традицію вживання кави. За спогадами сучасників, татари були великими шанувальниками тютюну та кави:

«Усі татари, навіть татарки, а особливо старі, від малого до великого, пристрасно охочі до тютюну, який курять майже безперервно; – ні вдень, ні вночі, ні в дорозі, ні в домі, включно з часом молитви, не випускають з рук люб’язної для них трубки, яка служить їм веселим гаянням часу. Пити каву без вершків і цукру, у татар, за їхнім звичаєм, є необхідна річ, щоденний приємний їм напій, яким пригощають усіх своїх приятелів. Вони мають при цьому і прислів’я: «бір каве, бір тутун, зиэфет бютюн» тобто: «чашка кави, трубка тютюну – ось і весь бал!»

Одночасно з курінням тютюну під впливом Туреччини у Криму поширювалося вживання гашишу, опіуму та спиртних напоїв.

На початку XVI століття мамлюки, що правили в Єгипті, зазнали військової поразки від Османської імперії. З Єгипту та Сирії, які стали османськими провінціями, гашиш потрапив до Туреччини.

У Єгипті коноплі вживали здебільшого у вигляді масляних екстрактів, але в Туреччині виникла традиція куріння гашишу в суміші з тютюном через наргіле (різновид кальяну).

У Єгипті коноплі називали хашичат-оуль-фоукуар’а («трава бідних»). В Османській імперії гашиш теж був не статусним наркотиком. Правлячий турецький клас перейняв звичку підкорених грецьких та вірменських меншин до вина, тоді як гашишем задовольнялися люди бідні.

До XVII століття в Константинополі вже було більше тисячі пивних та 104 винних крамниць, але лише 60 закладів, де продавали та курили гашиш. Поруч із гашишем широке розповсюдження мав опіум.

Османські та європейські джерела повідомляють, що з 16 по 19 століття опіум вживали у Константинополі та інших турецьких містах, а також експортували до Європи.

1573 року венеціанський мандрівник спостерігав, як мешканці турецької столиці регулярно пили «якусь чорну воду з опіумом», яка викликала у них прекрасне самопочуття. Проте «вода», за його словами, призводила до такої сильної залежності, що люди, які її були позбавлені, швидко вмирали.

З Туреччини алкоголь та опіум проникали до Криму. Деякі сучасники пов’язували причини занепаду колись могутнього Кримського ханства з розпусним впливом на кримське суспільство принесених ззовні наркотичних засобів і потягу до насолод.

Пристрастю до опіуму та гашишу був відомий, наприклад, кримський хан Халім Герай I (1756–1758). Постійно обдовбаний, Халім керував ханством дуже погано: проводив невдалу кадрову політику і займався поборами з населення. Почалися бунти, що перейшли у повстання, і хан був змушений залишити престол. Через півтора десятиліття Кримське ханство припинило існування.

Ахмед б. Ібрахім Ресмі у другій половині 70-х років XVIII ст. писав: «Коли нарешті татари, залишивши своє толокно і свою бузу, почали їсти борщ і покурювати опіум, запиваючи його чаєм та кавою, ці п’яниці, натурально, стали слабкими і важкими, а тим часом Москва посилилася і побажала помститися їм за свої образи».

Чи могли козаки перейняти від османів і кримських татар звичку курити  коноплю та гашиш? Жодних офіційних свідчень щодо цього у нас немає. Деякі запорізькі травокури, посилаючись на працівників козацького музею на запорізькому острові Хортиця, стверджують, що в багатьох козацьких трубках, що зберігаються в музеї, дослідники знайшли залишки конопель. На сайті музею така версія не підтверджується, а відомості про подібні дослідження відсутні.

Якщо ж задаватися питанням, чи могли козаки курити місцеві коноплі, то відповідь буде ствердною – так, ще як могли.

До того ж пенька (грубе луб’яне волокно, одержане з стебел конопель) була одним із головних експортних продуктів Речі Посполитої – у величезних кількостях коноплю вирощували у Польщі та Литві та постачали до Західної Європи. Культивування цієї корисної рослини займалися і запорізькі козаки.

 «Предметами вивезення з боку запорізьких козаків до Туреччини були – хутра, шкіри, вовна, залізо, полотно, пенька, канат, яловичина, баранина, живі вівці, храш, коров’яче та конопляне масло, риба, ікра, пшениця тощо; деяка частина цього товару йшла безпосередньо із Січі, деяка ж – через Січ із України, Польщі та Росії».

Щодо опіуму, козаки могли застосовувати його як ліки. Опіум був добре відомий лікарям та аптекарям у Польщі та Литві. Так, асортимент першої аптеки Мінська, відкритої 1501 року, містив опіум.

У романі Генріха Сенкевича «Вогнем і мечем», присвяченому повстанню Хмельницького, опіум, яким лікувалася польська шляхта, фігурує під своєю оригінальною тюркською назвою – тер’як.

Який тютюн курили козаки?

Турецький тютюн був «солодким і м’яким», оскільки його ферментували за допомогою прямих сонячних променів. Такий тютюн переважав у Малій Азії, на Балканах та на Близькому Сході. Західноєвропейський тютюн, який ферментували в закритих приміщеннях, за допомогою вогню або диму, відрізнявся більш яскравим, але також більш різким смаком, і більш високим вмістом нікотину.

Проте чистий турецький тютюн дуже дорогий і курили його далеко не всі козаки. Клімат на теренах їх проживання – на південному сході Польсько-Литовської держави – чудово підходив для вирощування тютюну. За оцінками відомого дослідника запорізького козацтва Анатолія Пастернака, найпопулярнішим різновидом тютюну, який вирощували в Запоріжжі, була «махорка» – міцний тютюн, відомий на Заході як ацтекський тютюн (Nicotiana rustica), багатий на нікотин і з різким смаком.

Наприкінці 1680-х років, коли Запоріжжя опинилося під владою російських царів, на землях Гетьманщини щороку збирали врожай тютюну у розмірі 1500 тонн.

Як правило, тютюн був лише доповненням до суміші трав, які традиційно курили козаки. Всі ці трави мали цілющі властивості: заспокоювали нервову систему, знижували кров’яний тиск, покращували апетит і сон, позитивно впливали на дихальну систему, а гарячий дим від куріння справляв цілющу дію на слизові оболонки дихальних шляхів.

Тому запорізькі козаки майже не хворіли на астму, бронхіти, трахеїти. Крім того, козаки ніколи не курили в хаті, у курені і навіть у землянці, «бо там – Бог», говорили січовики. Таким чином, дим не «з’їдав» їм легені у закритих приміщеннях та легеневі захворювання були серед них рідкістю.

До сумішів трав, що курили козаки, входили:

Буркун (греча дика, італійська трава, донник), М’ята, Горічівка, Полин, Чаклун-трава, Ковила, Будяк, Чабрець, Терен, Дуб, Валеріана, Звіробій…

До речи. У минулому столітті у Швеції жив великий ентузіаст та популяризатор траволікування та вирощування лікарських рослин Йоханнес Хенрікссон. За кожної великої європейської війни Швеція потрапляла в природну морську блокаду і «колоніальні» товари на кшталт кави і тютюну зникали з полиць кіосків і магазинів. Якось жителі Даларна приїхали до вченого по важливу пораду: «Чим можна замінити тютюн?» Вони перепробували безліч варіантів, відомих у народній традиції. Хенрікссон порадив їм курити звіробій. За свідченнями багатьох курців, цей сурогат тютюну є найкращим із усіх відомих. Запах диму різновиду звіробою Hypericum Maculatum не відрізняється від кращих південних тютюнів типу балканських. Дим звіробою має сильну дію на мікроорганізми. Проходить зубний біль, запалення в ротовій порожнині, застуда, нежить і ангіна. Крім того, легка антидепресантна дія звіробоя підвищує працездатність і покращує настрій.

Які люльки курили козаки?

У Речі Посполитій були поширені два типи курильних трубок: західноєвропейського походження (бельгійського та голландського) та південного (із Туреччини, Валахії та Молдови). На території Великого князівства Литовського були поширені трубки першого типу, виготовлені з білої глини, а в Україні козаки курили переважно південні трубки, виготовлені з червоної глини. У містах, де стояли козацькі гарнізони, археологи знаходять сотні люльок саме турецького походження.

У другій половині XVII століття почали масово з’являтися люльки місцевого виробництва. На відміну від білоглиняних з довгим чубуком «червоноглиняні» робилися в основному з коротким мундштуком. Їх так і називали – «носогрійки», вони ж буруньки – від татарського слова “бурун”, тобто “ніс”.

Короткий мундштук, але цілком містка чашка. Найчастіше її вирізали із твердого листяного дерева — вишні, груші. Оскільки знаходять чашки запорізьких люлбок, що не згнили і не прогоріли, припускають, що робили їх швидше з капа, дуже твердого наросту, який буває і на старих фруктових деревах. З хвойних порід трубку можна виготовляти тільки з великої потреби: волокна недоладно лежать, смола перебиває смак. Такі трубки зрідка знаходять, але переважно у білоруських пущах.

Окрім дерева, гарний матеріал – глина. Вважається, що найкраща глина була у Криму.

Глиняну чашку трубки обпалювали на вогні і наносили візерунки. Пізніше, у XVIII столітті, чашки почали робити з таких матеріалів, як вулканічний туф та глазур. У чашку вставлялася дерев’яна втулка – з клена, груші, вишні чи липи. Чубук часто був із тростини. Коли його забивали смоли, чубук не чистили, а викидали та вставляли новий.

Носогрійка – вірна бойова подруга: довго служить, легко чиститься. Проста, гладенька або навіть покрита візерунковим різьбленням чашка добре лягає в руку, її зручно тримати в зубах. Але були люлбки для колективних посиденьок біля багаття.

Велика (не стільки обсягом чашки, скільки довжиною чубука і мундштука) і звана «обчоською», вона служила козакам ніби «трубкою миру». Курити довго і роздумливо, передавати товаришам — добре заняття на привалі та в раді. Ось таку люльку прикрашали моністами, кришками. Її берегли особливо.

(Для написання статті автором використано деякі публикації та дослідження відомих науковців, у т.ч. Анатолія Пастернака, Дмитра Яворницького, «Історія запорозьких козаків. Побут запорозької громади. Том 1»).

підготовив Макс Катрич