Останніми роками термін «психоделік» став охоплювати речовини, які раніше належали до інших категорій. Чому і відколи MDMA став вважатися психоделіком?
Психоделіки традиційно виділяються серед ПАР завдяки інтенсивним ефектам і мінливому ставленню до них у науці. Але якщо роль класичних психоделіків – LSD, DMT, мескаліну і псилоцибіну – давно визначена, то роль інших сполук серед них здається сумнівною.
Наприклад, популярну речовину MDMA все частіше називають психоделіком. Ба більше, не просто називають, а представляють як засіб психоделічної терапії. Водночас у людини, особливо знайомої з ПАР, може виникнути запитання: «А як речовина, що вже невіддільна від клубної культури або “молекули любові”, несподівано встала в один ряд із псилоцибіном?»
Як відомо, MDMA – похідне амфетаміну з можливим ризиком нейротоксичності та зафіксованими випадками летальних випадків, тоді як психоделіки асоціюються з більшою безпекою. Чи вже ні? Що взагалі вважають психоделіками?
Для відповіді на запитання варто звернутися до двох галузей: фармакології та історії. Офіційно в першій терміна «психоделіки» взагалі немає, для їхньої підгрупи використовується застаріле позначення «галюциногени» (ним користуються ВООЗ і МКХ).
Варто зазначити, що фармакологічна класифікація хоч і консервативна, але фундаментальна: амфетамін завжди буде «архетипом» класу стимуляторів, а морфін – опіоїдів. І це викликає плутанину.
Історія терміну «психоделік»
Історично до галюциногенів належали агоністи серотонінових рецепторів (особливо 5-HT2A, приклад – LSD), що спричиняють типові ефекти у вигляді галюцинацій, зміни сприйняття і свідомості загалом.
З моменту відкриття властивостей LSD 1943 року класифікація галюциногенів розширилася: з’явилися лізергаміди (LSD), триптаміни (DMT, псилоцибін) і фенілетиламіни (2C-B, мескалін).
Більша класифікація = більше фармакологічних мішеней, де ПАР не обмежені одним лише серотоніновим рецептором. А термін «психоделік» (такий, що проявляє душу) офіційно з’явився завдяки психіатру Х. Осмонду тільки в 1957 році. Осмонду тільки 1957 року замість слова «психотоміметик» (що викликає психоз).
І тільки в 60-70-х роках на сцену виходить творіння А. Шульгіна, повторно відкрите з моменту першого синтезу в 1912 році – MDMA. Ефекти виявилися нетиповими, схожими одночасно і на стимулятори, і на галюциногени, а для їхнього опису було введено два терміни: емпатоген (глибокий зв’язок з іншими) і ентактоген (глибокий зв’язок із самим собою). Так у 80-х роках позначили речовину хімік Д. Ніколс і психолог Р. Метцнер. До речі, 2024 року MDMA запропоновано назвати терміном «коннектоген» (створення зв’язку), щоб уникнути плутанини.
MDMA: від стимулятора до психоделіка
Але чому MDMA ще й психоделік? Наприклад, зі спільного з LSD – вплив на серотонін, візуальні/сенсорні спотворення, зміна сприйняття. Але відмінності більш явні – MDMA сильно впливає на дофамін і норадреналін, не викликаючи типових галюцинацій, але при цьому «обдаровуючи» класичними побічними ефектами стимуляторів.
Причиною «перейменування» є розширення розуміння терміна «психоделік» – під ним тепер не мають на увазі тільки галюциногени. Це сталося вже в сучасній історії, де організація MAPS і низка вчених почали акцентувати увагу на потенціал речовин у психотерапії.
Нещодавно MDMA привернув увагу як засіб для лікування ПТСР. Завдяки відносно високому профілю безпеки, ефективності та здатності до нейрогенезу речовина зміцнила свої позиції, хоча позначення відповідального використання в її випадку набагато значущіше за інші психоделіки.
Простіше кажучи, психоделіки поглинули в себе речовини з інших класів, де MDMA, як яскравий представник ентактогенів-емпатогенів, просто виявився «флагманом» нової віхи в індустрії.
Проте, незважаючи на свій статус, MDMA не розглядається в рамках декриміналізації, а FDA відхилили першу заявку на препарат на його основі. Утім, у психоделіків як козир є гість з іншого класу, про якого поговоримо в наступній частині.
опята лучше