Як повідомлялося у попередній частині, психоделіки нещодавно зазнали істотних змін – перелік сполук, що належать до них, розширився.
І якщо знаходження MDMA серед псилоцибіну і LSD ще можна обґрунтувати частково схожою фармакологією (вплив на серотонінові рецептори), при цьому не звертаючи особливої уваги на амфетамінову структуру, то кетамін у списку психоделіків просто здається зайвим.
Що спільного у дисоціативного засобу, традиційно використовуваного для наркозу, з психоделіками? У речовини, що діє через інші фармакологічні мішені – NMDA-рецептори (глутаматні) і викликає роз’єднання роботи одних ділянок мозку з іншими, знеболення і седацію?
Почнемо з основних критеріїв нинішнього розуміння психоделіків, це:
– Надання благотворного ефекту в психотерапії (тому й актуальна назва – засоби психоделічної терапії);
– Позитивний вплив на нейропластичність, тобто на здатність мозку змінюватися, адаптуватися, створюючи/реорганізовуючи нейронні зв’язки;
– Власне психоделічний досвід («невимовність» в описі, розчинення его, зміна сприйняття реальності, трансцендентальні стани тощо).
Класичні психоделіки (галюциногени) відповідають цим критеріям і вважаються еталоном. Останніми роками з’ясувалося, що MDMA – теж, нехай і з більшим акцентом на перший пункт. А кетамін?
Як не дивно, але сучасному тлумаченню психоделіки зобов’язані саме кетаміну. Взагалі, використання цієї речовини з метою психотерапії не є новим: після відкриття дисоціативу 1962 року і початку широкого застосування у світовій медицині багато фахівців почали використовувати його для терапії психічних порушень.
Так, 1973 року психіатр із Мексики використовував мікродози кетаміну для «психосинтезу» – поєднання психоаналізу та сенсорного перевантаження, що допомагало пацієнтам переживати й опрацьовувати екстремальні психологічні стани. Схожим чином йшли роботи в цей час в Ірані, де лікарі відкрили у дисоціатива здатність до абреакції (повторне переживання травмувального досвіду).
Повною мірою метод психотерапії з кетаміном уперше описав лікар Євген Крупицький (СРСР), який у 80-90-х роках вивчав користь від дисоціативу в рамках терапії алкоголізму. Примітно, що через зростання рекреаційного використання кетаміну дослідження призупинили.
Тим часом у США 2006 року з’явилася робота під егідою МОЗ, де кетамін продемонстрував антидепресивні властивості, а вже на початку 2010-х років у країні почали відкриватися «кетамінові клініки», в тому числі і в Україні.
Як підсумок, у 2019 році на ринку з’явився спрей з екскетаміном (терапія депресії), схвалений FDA. Але для визнання психоделіком однієї депресії замало. Що ще є спільного?
Більш показовим фактом подібності, за даними нейровізуалізації (КТ, МРТ та ін.), є схожий механізм дії на мозок. Так, той самий LSD і кетамін діють по-різному з погляду фармакології та викликають інші ефекти, але… впливають на мозок майже ідентично. Йдеться про «нейромережі», а саме: DMN (стан спокою) і SN (орієнтування в ситуації). Також є вплив на нейропластичність.
Тобто, позитивні ефекти для мозку, властиві психоделікам, спостерігаються і в кетаміну, але досягаються різними шляхами. Що ефективніше – питання відкрите. Хоча, ймовірно, побічні ефекти кетаміну все ж переважать чашу терезів на користь галюциногенів.
Проте кетамін при більш детальному розгляді «заслуговує» на місце серед нової класифікації психоделіків навіть більше, ніж MDMA. Щонайменше через те, що відомий понад 60 років дисоціатив з кожним роком відкриває дедалі більше секретів і дивовижних властивостей. А це, якоюсь мірою, вже характерна особливість психоделічних речовин.
.gif)
