РДУГ/СДУГ – СУЧАСНИЙ ТРЕНД ЧИ ПРОБЛЕМА?

За фахом я – адиктолог, експерт, який працює з наркозалежненими людьми майже 30 років. Тож мої стрічки в інтернеті, дякуючи існуючим алгоритмам, рясніють усілякими психологічними відео та дописами. Через це є можливість відслідковувати сучасні тренди в царині психології/психіатрії.

Останнім часом розлад (синдром) дефіциту уваги та гіперактивність (РДУГ/СДУГ) опинився в центрі уваги, принаймні моєї, замінивши собою аб’юз, нарцисів, синдром вигоряння тощо. На цю тему багато говорять та пишуть, тож можна говорити про те, що певна проблема справді існує.

Яке відношення РДУГ або СДУГ мають до адиктів? Як з’ясувалося, безпосереднє.

Серед моїх узалежнених клієнтів як в реабілітаційному центрі так і в приватній практиці є чимала кількість людей, які інтуїтивно обрали для себе препарати амфетамінового ряду (йдеться про вуличні психостимулятори) задля того, щоб «налаштувати» свій мозок, «зібратися купи» та мати змогу більш-менш адекватно функціонувати.

Звичайно, люди, які купували та вживали психостимулятори, не робили це з думкою: зараз я покращу роботу свого мозку! Зазвичай, психоактивні речовини вживають задля змінення стану свідомості, веселощів, здобуття нового досвіду тощо. Але небагато хто знає, що вибір речовин не випадковий. Опіоїди – універсальне та потужне знеболююче – часто вибирають люди з травмами, люди, які відчувають душевний або ж фізичний біль. Алкоголь люди вживають для зняття стресу та регуляції настрою. До речі, жінки частіше намагаються позбутися поганого настрою, а чоловіки – для покращення вже непоганого настрою та з метою встановлення соціальних контактів.

Тї, хто має розлад дефіциту уваги, люблять дофамін та ендорфіни. Психостимулятори вживають ті, хто потребує підвищення рівня енергії (астеніки), люди, схильні до депресивних станів та, звичайно, люди з РДУГ. Тож мета вживання у різних людей різна і часто – несвідома і мало хто здогадується, що всі залежності — це анестезія. Залежності відмежовують людей від усвідомлюваного стресу. Вживаючи речовини, люди відкидають цю знайому й набридлу свідомість, щоб хоча б тимчасово увійти в новий стан психіки, який вони вважають комфортнішим.

Багато людей із залежністю від різних типів поведінки або речовин, свідомо чи ні, має розлад дефіциту уваги. Вони можуть мати дуже різні схильності — до азартних ігор, компульсивності в хаотичних статевих контактах, хронічного імпульсивного шопінгу, трудоголізму, надмірних фізичних навантажень, ризику й небезпеки, наркотиків, нікотину, кокаїну, алкоголю або марихуани. Наприклад, кількість курців поміж людей із РДУГ втричі вища в порівнянні з рештою населення.

Легко зрозуміти, чому речовини, що спричиняють звикання, так ваблять мозок із РДУГ. Наприклад, нікотин підвищує пильність і покращує продуктивність мозку. Він також піднімає настрій, стимулюючи виділення в мозку таких нейрохімічних речовин, як дофамін, який є важливим для відчуття нагороди та мотивації, та ендорфінів, натуральних опіоїдів мозку, які викликають почуття задоволення. Ендорфіни, схожі за хімічною структурою з морфіном, слугують анальгетиками, які заспокоюють фізичний та емоційний біль. Ця комбінація заспокоєння та збудження дозволяє курцю або кофеману бути бадьорим лунатиком. Алкоголіки, навпаки, блукають у стані ступору, з нечутливими нервовими закінченнями. Кажуть, що вони не відчувають болю.

Не таким очевидним, але не менш фізіологічним є вплив на мозок стимулюючої поведінки. Люди з ігровою залежністю та із залежністю від сексу, шопоголік та людина, що вперто прагне спуститися на лижах із невідомого льодовика — усі вони шукають ті самі дофамін та ендорфіни, які наркоман отримує з дозою речовини. Щоб не було, аби допомогло.

З погляду біохімії будь-яка залежність від речовини або поведінки є самолікуванням, призначеним самому собі знеболювальним. Але людина з РДУГ лікує себе від стану, якого навіть не усвідомлює. Яку б залежність не мала людина, лікування розладу дефіциту уваги не матиме успіху, поки вона не визнає своєї залежності.

Люди з РДУГ та й залежні люди прагнуть хоча б опосередковано, шукаючи викривлені та символічні замінники, задовольнити свої творчі та духовні потреби погано або ж зовсім їх не усвідомлюючи.

Є тонка, але чітка лінія розмежування між залежністю та пристрастю. Кожна пристрасть може стати залежністю. Питання просто в тому, хто головний — поведінка або особистість. Залежність — це повторення поведінки, незважаючи на впевненість, що вона шкодить самій людині або іншим. Пристрасть любить мету або процес, що веде до мети (картину, яку куплено, або картину, яка пишеться), але для залежності справжньою метою є збудження від занурення в поведінку, а не любов до неї. (Ціль гравця — не виграш, а збудження від гри.)

Тепер уже очевидно, що мозок людини, схильної до залежності, має біологічний дисбаланс хімічних речовин, що обумовлює цю схильність. Люди, залежні від наркотичних речовин, наприклад, як вважають, мають низький рівень ендорфінів, природних наркотиків мозку. Людям із РДУГ, здається, бракує дофаміну — гормону винагороди. Ймовірно, можливі комбінації дисбалансу різних речовин.

Що спричиняє порушення хімічного балансу мозку? Спрощений науковий підхід знову міг би покласти відповідальність на генетичну спадковість, хоча є також нав’язливі моралізатори, які бачать усе крізь призму викривленої етики та малодушності й відчуття провини. Моралізатори наближаються до правди, відкидаючи генетичний детермінізм, прихильники генетичного підходу, які наполягають на важливості ролі біології та фізіології, теж частково мають рацію. Але обидві групи втрачають суть.

Витоки порушення нейрохімічного балансу, які супроводжують залежність, так само як РДУГ, можна простежити аж до подій першого року або двох життя, які, як ми знаємо, є найкритичнішими для формування мозку. «Соціальна ізоляція, раннє позбавлення емпатичної турботи спричиняє постійне зменшення рецепторів опіатів у мозку», – пише дослідник та теоретик Алан Шор.

Отже, ми бачимо, що джерело болю, який не хоче відчувати залежна від певної речовини людина, полягає в тих самих подіях, які позбавили її тих самих хімічних речовин, що їх вона намагається відновити за допомогою своєї залежності. Емоції, яких намагається уникнути залежна від певної поведінки людина, були закладені в її імпліцитну пам’ять у той самий час, коли були порушені дофамінові мережі, які вона тепер намагається стимулювати за допомогою цієї поведінки.

Що більше ці люди намагаються відновити порушений біохімічний баланс за допомогою своїх залежностей, то більше вони поглиблюють емоційну порожнечу, яку може заповнити лише визнання своїх проблем та їхніх минулих та теперішніх причин. Значна частка дорослих людей із РДУГ зізнається, що в якийсь період життя мала залежність від певних речовин, деякі мають її й тепер. Дорослі люди, які бажають подолати свій РДУГ, мають зробити схожий вибір. Поки вони не подолають своєї залежності, їхнє ставлення до себе є не кращим, ніж ставлення їх емоційно незрілих або ж безвідповідальних батьків.

Є багато потенційних способів допомоги залежній людині, яка бажає зцілитись, хоча велика кількість із них зосереджується винятково на залежності, а не на її причинах. «Ми так часто й так багато займаємося проблемами, які спричиняє наркозалежність, — пишуть лікарі Гелловелл та Рейті у своїй книзі «РДУГ: перезавантаження», – що не замислюємося над тим, для чого ця речовина потрібна людині, яка її вживає».

Ані розлад дефіциту уваги не може бути успішно вилікуваний, поки домінує залежність, ані залежність не можна повністю зрозуміти, якщо ігнорувати РДУГ — і якщо не дослідити спільне джерело обох.