ВАРШАВА — у 2000-му році, перебуваючи на посаді президента Польщі, я підписав один з найбільш консервативних законів у Європі про зберігання наркотиків. Якщо особа має при собі будь-яку кількість заборонених речовин, вона могла бути позбавлена волі на термін до 3-х років. Ми сподівалися, що це допоможе нам звільнити Польщу і, особливо молодь, від наркотиків, які спроможні не тільки зруйнувати життя людей, які їх вживають, але й сприяють розповсюдженню ВІЛ серед ін’єкційних споживачів.
Ми вважали, що надаючи карній системі повноваження арештовувати, переслідувати та ув’язнювати людей, яких затримали навіть з мікроскопічними кількостями наркотиків, включаючи марихуану, ми покращимо ефективність роботи поліції у частині притягнення до відповідальності осіб, що постачають незаконні наркотики. Крім цього ми очікували, що перспектива опинитися за ґратами відіб’є у людей бажання вживати незаконні наркотики, і таким чином попит зменшиться.
Ми помилялися у обох випадках. Вироки до ув’язнення за зберігання незаконних наркотиків – незалежно від кількостей та мети – не означали ув’язнення наркоторговців. Стримуючим засобом для зловживання наркотиками вони також не виявилися.
Однак цей закон дав можливість поліції підвищити кількість арештів завдяки масовим затриманням молодих людей у яких було знайдено маленькі кількості марихуани. Більш ніж половина заарештованих були віком 24 роки або молодші. Криміналізація споживачів заборонених речовин призвела до драматичного зростання зафіксованих випадків зберігання: з 2815 у 2000 році до 30548 в 2008.
Переважна більшість цих людей не були наркодилерами. Зате деякі з них були підлітками, чиї перспективи стати адвокатами, держслужбовцями чи вчителями були раптово зруйновані.
Закон також виявився надзвичайно дорогим для платників податків. Аналіз балансу витрат і вигод (проведений польським аналітичним центром – Інститут громадських справ) показав що закон потребує близько 20 млн. євро на рік і не має жодного позитивного ефекту.
Значна кількість опитуваних професіоналів у системі кримінального правосуддя, у тому числі прокурори та судді, на запитання «Чи вірите ви у дієвість закону»? робили висновок, що це не є ефективним засобом у боротьбі з незаконним обігом наркотичних речовин.
Я сподіваюсь, що політичні та суспільні лідери інших країн, особливо Східної Європи, візьмуть до уваги досвід Польщі у криміналізації зберігання наркотиків. Досвід, який виявився абсолютно негативним. Така політична поразка не повинна повторитися ніде у світі.
З цієї причини я вирішив приєднатися до Міжнародної Комісії зі споживання лікарських речовин, спроби колишніх президентів — в тому числі Сесар Гавірія з Колумбії, Фернанду Енріке Кардозу з Бразилії, Рут Дрейфус зі Швейцарії та Ернесто Седільйо з Мексики — підтримати реформу неефективних законів про наркотичні речовини. Я гордий, що став першим колишнім президентом східноєвропейської країни, який приєднався до цього органу. Я усіма силами підтримую провідних політиків з інших регіонів світу підписатися і підтвердити, що вони підтримують політику, яка насправді захищає людей.
Міжнародна Комісія пропонує встановити політичні рекомендації, які б стали наріжними каменями законів про наркотики по всьому світу. Один з основних методів, які підтримує Комісія – декриміналізація вживання наркотиків та зберігання речовин для особистого вживання.
Я був одним з прибічників спроби передивитися закон Польщі про зберігання наркотиків 2000 року. Зараз він захищає споживачів від покарання за невеликі кількості наркотиків для особистого вживання та дозволяє прокурорам припинити судові процеси проти споживачів наркотиків.
Я почав відстоювати ідею, що до наркотичної залежності слід ставитися радше як до хвороби, аніж як до проблеми кримінального правосуддя.
Польща може і повинна покращити свої лікувальні програми для людей, які залежні від опіатів. На сьогодні до замісної терапії – метадоном – доступ мають лише біля 8 % польських пацієнтів.
Не зважаючи на рекомендації Всесвітньої організації здоров’я і в результаті помилкових суджень, метадонові програми та інші види замісної терапії є протизаконними у Росії та зарегульовані в Україні. У Польщі, Росії та Україні програми з обміну шприців маломасштабні і не досягають усіх, хто потребує допомоги. Але такі програми є найбільш ефективними і недорогими способами запобігти розповсюдженню хвороб серед залежних від ін’єкційних наркотиків.
Східноєвропейські лідери мають вимагати припинити ув’язнення людей за зберігання невеликих кількостей наркотиків для особистого споживання і почати ставитись до наркотичної залежності, як до проблеми охорони суспільного здоров’я. Вживання більш ефективних заходів для боротьби з епідемією ВІЛ, яку спричинило ін’єкційне вживання, є життєво необхідним. Поширення ВІЛ серед ін’єкційних наркоманів у Росії та Україні – серйозна проблема навіть поза їхніми кордонами. Я вважаю що зобов’язаний підтримати ці необхідні політичні зміни.
Сьогодні провідні політики мають достатньо доказів того, які методи у політиці щодо наркотиків дійсно допомагають суспільству. Політика завжди повинна базуватися на ретельних наукових дослідженнях. Наша роль як політиків – захищати наші суспільства та сприяти роботі наших держав. Це може означати, що ми маємо визнати свої помилки. На щастя, тепер ми знаємо, як їх виправляти.
Александр Кваснєвский,
Президент Польщі з 1995 по 2005 рік.
.gif)
