"…Вважаю, що керівники Альянсу і Асоціації, які власне й зруйнували нашу співпрацю, цим тільки й доказали, що ніякого «альянсу», тобто «об’єднання задля спільних зусиль» немає, є тільки купка корумпованих осіб, які працюють виключно на себе…" – А. Микитин. Думка автора може не співпадати із думкою працівників БФ "Дроп ін Центр".
Галина була непересічною людиною. Я особисто познайомився з нею у Донецьку, у липні 2001 року на семінарі з питань організації роботи програми зменшення шкоди. Відтоді й почалася наша співпраця. Ми проводили спільні зустрічі та семінари, реалізовували спільні проекти. Оскільки ми сусіди, то відповідно зустрічалися дуже часто й мали чимало спільних ініціатив. Галина працювала у ресурсному центрі БХФ «Солідарність» координатором по Львівській області. Зі своєї сторони, вона чимало сприяла у допомозі нашому фонду в отриманні гуманітарної допомоги та в технічній підтримці.
Г. Каміська висловлювала завжди багато ідей. Одна її ініціатива у нас серед організацій західного регіону уже стала традицією. Галина запропонувала в 2004 році (одразу після помаранчевої революції) проводити в Івано-Франківську на базі нашого фонду різдвяні зустрічі для всіх НДО західної України. І такі зустрічі у нас уже стали традиційним: щороку ми стрічаємося, підбиваємо підсумки року, обговорюємо плани на майбутнє. Відтак, після офіційної частини, всі разом вдягаємо різдвяну ялинку в конференц залі і проводимо вечір «карооке».
Нажаль, більше ніж два роки, я Галину не зустрічав. І цьому передувала ось така подія.
В 2007 році працівники міжнародного Альянсу-Україна, попросили мене, як експерта з технічної допомоги, поїхати з моніторинговим візитом до Львова в організацію Г.Каміської «Усі разом». Я вагався, оскільки практикував допомогу виключно молодим організаціям. Однак були настирливі дзвінки з «Асоціації зменшення шкоди» і мене, як члена правління «просили» таки поїхати до Львова. На підтримку мені вислали ще одну людину з сусідньої області з відомої і досвідченої організації. При тому нас попередили, що візит має особливий характер, і ми не повинні в ніякому разі дзвонити до Львова і нікому не говорити про наш моніторинг, але приїхати й бути о 9.00 біля офісу БФ «Усі разом». Це виглядало як «наїзд», але ми були певні, що наші дружні стосунки якось все полагодять. Ми приїхали до Львова, прийшли інкогніто під офіс і вже за десять дев’ята зустріли Галину Камінську, що поспішала на роботу.
Як виявилося, її попередили про візит працівників Альянсу, але нас вона не збиралася побачити і висловила велике здивування. Тепер можна собі уявити як почувалися ми. В 11.00 на таксі в організацію приїхали монітори від Альянсу та Д. Білон, фінансовий інспектор.
Власне про свій візит вони попередили, а нас «підставили». Але це був тільки початок. Далі Д.Білон заявив, що Альянс нічого не знає про наш візит, а відтак, коли вдалося через Асоціацію все з’ясувати і вияснити, що ми приїхали до Львова за потребою Альянсу, той же Білон заявив, що на аутріч маршрути ми мусимо добиратися своїм ходом, оскільки Альянс не має права платити нам за таксі, оскільки ми не працівники Альянсу, а залучені особи. Тут між сотрудниками Альянсу виникла потасовка. Півгодини вони виясняли, чому нам експертам з технічної допомоги не можуть заплатити за таксі і таки вирішили, щоб ми їхали громадським транспортом. В супроводі соціальних працівників ми поїхали маршрутками. Моя літня колега і я добиралися до «точки» обміну шприців понад годину (хто знає Львів і львівські дороги – можуть нас добре зрозуміти). Відтак ще з кілометр ми йшли пішки по Левандівському парку, де стрілися з клієнтами програми. Відвідати всі інші заплановані «точки» в такому режимі вже було не можливо. Все це ми написали у своєму спільному звіті. Як і для чого він використовувався – я не знаю. Тільки пізніше стало відомо, що організацію «Усі разом» перестали фінансувати.
Галина Камінська після того випадку вже не приїжджала на різдвяні зустрічі і наші контакти припинилися. Але й на цьому Альянс не задовольнився: два роки тому в період розгляду проектних заявок мені поступали дзвінки з Альянсу та з Асоціації, що начебто Г. Каміська написала скаргу в Глобальний Фонд, про те, що Альянс забагато грошей дає нашому фондові. Я не став нічого з’ясовувати, ніяких листів мені не надходило. І все так і закінчилося. Що було насправді – не знаю. Але тепер, коли Галина Камінська пішла з життя, підводжу собі підсумки наших стосунків, і відчуваю прикрість, що ось так все закінчилося між нами.
Я не знав про її хворобу, мені ніхто нічого не розповідав. Півроку тому у Львові випадково стрів її доньку Машу на вулиці, ми привіталися, вона поспішала і нічого не повідомила.
І ось тільки тепер взнаю, що Г.Каміської уже з нами немає. Тому і пишу цього листа. Вважаю, що керівники Альянсу і Асоціації, які власне й зруйнували нашу співпрацю, цим тільки й доказали, що ніякого «альянсу», тобто «об’єднання задля спільних зусиль» немає, є тільки купка корумпованих осіб, які працюють виключно на себе. Але…Божий млин, кажуть у нас, меле повільно, але справедливо. Бог все розставить на свої місця.
Галині Камінській – вічная пам’ять. Хай Господь Бог упокоїть її в місці квітучому, в місці світлому, де немає сліз і печалі, а панує відвічна Божа Справедливість. Справедливості вона домагалася все життя. «Блаженні голодні та спраглі справедливості, бо вони нагодовані будуть»( Матфея, 5.7).
Андрій Микитин
Івано-Франківськ
.gif)
