Дехто плутає потяг та бажання, та пояснює собі, що просто хоче вжити ту чи іншу речовину, тобто це поведінка вибору, попри те, що вжити – це єдино можливий перебіг подій. Вибір без вибору.
Чи важливо відрізняти потяг та бажання? Так, бо виникнення потягу є симптомом залежного розладу, а це, також, має викликати занепокоєння. Вживати чи не вживати будь-які психоактивні речовини – особиста справа кожної людини, але ніхто (природно) не прагне стати узалежненим. Принаймні я, за свою багаторічну практику адиктолога ніколи не чула від клієнтів нічого подібного. Навпаки, більшість споживачів воліли б не мати залежності, а якщо вже «підхопили» її, якнайшвидше позбутися.
Так от, хворобливий потяг – одна з найпоширеніших причин, через яку люди вживають речовини попри усвідомлення наслідків, а часто ці наслідки дуже прикрі: проблемі із здоров’ям, стосунками, фінансові проблеми тощо. Це, начебто, мати всередині себе голодного хижака, який постійно потребує їжі, а якщо не отримує її, погрожує з’їсти хазяїна. Тож людина стоїть перед вибором: нагодувати цю істоту або самому стати їжею. Вибір, власне, очевидний, ніхто не хоче бути з’їденим, тож буде годувати свого «тигра» щоразу, як він потребуватиме їжі, а він, ненажера, проситиме все більше і частіше.
Поки що звучить не дуже обнадійливо, але не все так погано. Якби потяг був абсолютно непереборний, жодна людина ніколи б не відмовилась від вживання ПАР, а ми знаємо, що таких людей досить багато.
Уявімо собі, що ви прийняли рішення не те щоб кинути вживати, принаймні – взяти паузу. Що робити?
Є три підходи до рішення опанування потягу: уникнення, копінг та прийняття.
Уникнення – найпростіший, але не найефективніший спосіб, бо ви не можете переїхати на іншу планету, де у вас ніщо не асоціюється із вживанням. Поки що не можете. Річ у тім, що певні місця, люди, речі, стани стають тригерами, які вмикають автоматичну поведінку, тобто мозок сформував певні асоціативні зв’язки, які дають команду людині реагувати певним чином (автоматична поведінка). На те, щоб ці зв’язки розірвати (в буквальному сенсі! ) може піти багато років. Залежні інтуїтивно, не вивчаючи висновки досліджень, не читаючи розумних книжок винайшли спосіб «зістрибувати», а саме: закритися або ж поїхати світ за очі в село, монастир, гори тощо. Туди, де ніщо не пов’язано із вживанням. Так легше переживати перші, найскладніші періоди «ломки». Але проблема в тому, що, куди б ви не поїхали, ви обов’язково повернетесь додому. Разом із сформованими у вашому мозку асоціативними зв’язками, які активізуються, як тільки ви переступите поріг дому або ж повернетесь на свій район. І тут починають виникати складнощі, бо треба буде протистояти потягу, докладати зусиль, уникати людей, пояснювати собі, заради чого ви маєте так напружуватись, шукати вагомі аргументи…
І, якщо у вас немає аж занадто вагомих причин і ви не готові до марафону, а «стрибок» це процес, а не подія, рано чи пізно ви зламаєтесь.
Другий спосіб працювати з потягом – копінг – від англійського сoping – впоратися, подолати. Тобто уявімо собі, що ви вже потрапили в ситуацію високого ризику: зустріли знайомого, з яким вживали, знайшли в кишені джинсів «п’ятку», таблетку або «крапаль», хтось вам запропонував вжити тощо. Якщо ви прийняли рішення взяти паузу у вживанні, природно в цій ситуації відмовитись. Але спокуса може буде аж занадто привабливою. Звичайно, найпростіший спосіб відмовитися від будь-чого це сказати слово НІ. І саме так ми і робимо. Але не завжди це буває так просто.
Навички копінгу передбачають, по-перше, просту відмову, тобто те саме НІ. По-друге, вийти з ситуації. Краще до неї не потрапляти, але, якщо ви вже потрапили, йдіть геть. По-третє, займіться чимось, відволічіться від думок, бажано чимось приємним. По-четверте, поспілкуйтесь з кимось, не залишайтесь на самоті. Як кажуть Анонімні Наркомани: «Твоя голова – це небезпечний район, не йди туди сам». Випийте або з’їжте чогось солодкого. Зробіть добру справу. Підіть на групи підтримки Анонімних Наркоманів, врешті-решт! Тобто основний принцип копінгу – робіть щось! Не напружуйте волю та м’язи, не терпіть цей стан, бо є велика вірогідність, що ви капітулюєте перед своїм тигром та дасте йому той клятий шматок «м’яса»!
І, нарешті, прийняття – малорозповсюджений і досить незвичний спосіб опанувати будь-який потяг. Будь-який, тому що потяг є не тільки до наркотиків або ж алкоголю, їжі, тютюну, сексу, соціальних мереж, Інтернету, до будь-чого, що потенційно може викликати адикцію (тим, що пов’язано із задоволенням).
Прийняття – це щось на кшталт смирення з неминучим. Тобто, якщо ви вживаєте речовини, вони викликають звикання, залежність, гострий стан відміни та хворобливий потяг. Крапка. «Любиш кататися, люби і катайся! »
Прийняття свого потягу до будь-чого, що викликає кайф або ж задоволення, передбачає припинення йому опору, але НЕ передбачає покірності та послуху його вимогам. Тобто, ви маєте потяг, але не «годуєте тигра», усвідомлюючи, що він на дієті та рано чи пізно дасть вам спокій. Прийняття – це припинити чинити опір потягу і відпустити його. Відпустити і зайнятися чимось приємним або ж корисним.
Парадокс боротьби з потягом полягає у наступному: що більше ви намагаєтесь контролювати або позбутися потягу, то сильніше і частіше він виникає («Не думай про білу мавпу! »).
Іноді найкращий вибір – це зробити протилежне тому, що говорить вам розум, а саме – припинити боротьбу, а замість цього відпустити!
Прийняття – це спосіб роботи з хворобливим потягом, який пропонує один з психотерапевтичних підходів, який називається «Терапія прийняття та відповідальності» (абревіатура АСТ: A ccept (прийняття), C hoose a Direction (обрати напрямок), and Take Action (дійте! )). Її пропонують використовувати для терапії залежних розладів, бо вона не менш ефективна, ніж когнітивно-поведінкова терапія, Програма «12 Кроків» та мотиваційне консультування – три терапевтичні підходи з доведеною науковою ефективністю.
Прийняття в підході АСТ – це прийняти ті речі, які ви не в змозі змінити, а відповідальність – це змінити те, що можете. Пам’ятаєте відому молитву, яку взяли собі на озброєння Анонімні Алкоголіки? «Боже, дай мені розум та душевний спокій прийняти те, що я не можу змінити; мужність змінити те, що можу та мудрість відрізнити одне від іншого». Так от підхід ACT – це про те, щоби не «зливати» енергію туди, куди не потрібно, а направити її на речі, яких вона потребує.
Прийняти власний хворобливий потяг, це, власне про необхідність відповідально до нього ставитися. Не применшувати його значимість (але й не перебільшувати! ), поважати його існування та силу (якщо ви адекватна людина, навряд чи ви будете ігнорувати голодного тигра у своїй домівці! )
Робота з потягом передбачає усвідомлення того, що потяг – це не більше, ніж почуття, думки, спогади, відчуття. І усе це, як казав мудрий Соломон, минеться, а ви залишитесь з наслідками своїх рішень та дій.
Відповідальність у такому випадку – це готовність діяти у конструктивному напрямку, будувати своє життя згідно з власними цінностями, а не керуючись бажаннями, імпульсами та потягами (до будь-чого). Бо цінності – це сталий феномен, протягом життя вони змінюються, і це природно, але вони є завжди! А от імпульси та бажання з’являються та зникають з величезною швидкістю.
Цікаво, що в «Терапії прийняття і відповідальності» є багато з буддизму, а саме – необхідність розвивати навичку усвідомлення та навичку присутності (бути тут і тепер), медитації, співчуття до себе, спостереження за собою без того, щоб ідентифікуватися (зливатися) із своїми тимчасовими станами (я не є мої думки, я не є мої почуття тощо). А це вселяє оптимізм, бо буддистські практики, які теж є свого роду психотерапія: ) тисячоліттями допомагали людям покращувати свій фізичний, ментальний та емоційний стан.
Тож ACT, тобто дійте!
Ірина Ромашкан, адиктолог
2024р.
