Стимулятори: сучасне лікування

Розповідаємо, як у сучасному світі лікують залежність від стимуляторів і що являють собою відповідні препарати.

Знайома майже всім група речовин – стимулятори – становить серйозну загрозу для світової охорони здоров’я, бувши одвічним “головним болем” наркологів у всіх країнах. Зараз фіксується безпрецедентний сплеск летальних випадків від передозувань (опіоїдна криза, що вийшла за межі США), що вирізняється, як і пандемія COVID-19, хвилеподібним  перебігом. Тим часом на черзі четверта хвиля смертності від ПАР – уже далеко “не повільна”.

Смертність і проблеми із залежністю від психостимуляторів зростають експоненціально, причому нерідко “безмежно”: тут і весь американський континент (метамфетамін, кокаїн), і країни Євросоюзу  (метамфетамін/МДМА, НПВ), і далека Австралія  (кокаїн), не кажучи вже про Близький Схід  (каптагон). Безумовно, для України та деяких пострадянських держав “візитною карткою” є саме нові психоактивні речовини (НПР), зокрема, катінони (a-PVP, мефедрон), але старий добрий “фен” ще займає велику долю на маркеті.

Як би там не було, але біда в усіх медиків спільна – лікувати  залежність від стимуляторів (StUD) вкрай складно. Скасування від них супроводжується надзвичайними порушеннями з боку психіки, а з урахуванням важких наслідків для організму загалом і смертності, терапія, фактично, покликана лише стримувати симптоми. Прямих антагоністів (тобто “антидоту”) до них не існує, а препарати, що використовуються, не мають постійного ефекту.

Що в такому разі роблять? У “нульову” чергу ставлять розробку нових ліків і методологій (про рекомендації FDA – наш нещодавній огляд), а поки що пріоритет залишається у психотерапії та замісної терапії стимуляторами (SRT). Тема сама по собі досить широка і складна, проте коротко пробіжимося по ключових пунктах.

Основні препарати – це агоністи, такі самі психостимулятори зі схожим ефектом (вплив на нейромедіатори), але з низьким потенціалом зловживання, повільним вивільненням і в низці випадків із нівелюванням ейфоригенних явищ. Простими словами, те, що дасть змогу знизити потяг і зменшити наркотичну дію ПАР, зберігаючи (частково) ті самі ефекти бадьорості.

До цих ліків належать так звані “рецептурні психостимулятори”: похідні амфетаміну (декседрин, аддерал), метилфенідат (риталін) і модафініл. Їх широко використовують під час лікування СДУГ, нарколепсії та інших патологій, але їхнє використання у пацієнтів із залежністю вельми і вельми спірне. Та більше, одні дослідження демонструють позитивний  результат, а з десяток інших – навпаки, що зумовлює подальший пошук.

Набирає популярність і налтрексон, антагоніст опіоїдних рецепторів, який чинить непрямий вплив на нейромедіатори, знижуючи вираженість зловживання, а також, у комбінації  з метилфенідатом/модафінілом, активно використовується. Сюди ж належить дисульфірам  (аверсивний препарат), здатний  шляхом інгібування ферментів вплинути на дофамінову систему – внесок у досягнення “балансу” моноамінів.

Зрозуміло, не обійшлося і без традиційних ліків (якими, до речі, широко лікують  у пострадянських країнах) – від антидепресантів до нейролептиків, але, на жаль, їхня ефективність в лікуванні StUD часом порівнянна з когнітивно-поведінковою терапією, що для фармакології не є хорошим показником. До речі, саме на психотерапію  будь-якого виду (особливо – стрес-методики) нині у світі робиться акцент з акуратним додаванням “рецептурних” стимуляторів.

На жаль, універсального алгоритму так і не існує (та й навряд чи він скоро може з’явитися), що вкотре підкреслює небезпеку становища і певну безвихідність залежних від стимуляторів. Більше того, в актуальних роботах мало згадуються НПВ, а ті ж катінони багаторазово перевершують “класику” за всіма параметрами. Ймовірно, хвиля синтетики ще не раз змусить здригнутися медиків у всьому світі, що вже відзначиться в найближчій перспективі.